Володіння Червоно-Нерубаївського приписного мисливського господарства 23 тисячі гектарів – це ліси, байраки, поля та болота. Підпорядковане воно обласній організації Українського товариства мисливців та рибалок, а розміщується на території Олександрівського району... ">
Володіння Червоно-Нерубаївського приписного мисливського господарства 23 тисячі гектарів – це ліси, байраки, поля та болота. Підпорядковане воно обласній організації Українського товариства мисливців та рибалок, а розміщується на території Олександрівського району.
Мисливське господарство на 16 січня нинішнього року налічувало 20 плямистих оленів, 201 косулю, 30 кабанів, 563 зайців-русаків, 45 білок, 33 ондатр, 23 лисиць, 52 куниць, 43 борсуків та багато інших звірів. Та вже зараз є тверда впевненість, що навесні кількість тваринного світу тут значно збільшиться.
Борька – улюбленець старшого єгеря Червоно-Нерубаївського мисливського господарства Олексія Вікторовича Дзюби, мисливців та всіх, хто з ним „знайомий”. Він з характером, але не агресивний. Борька - дикий кабан, який мешкає на подвірю мисливського будинку. Поряд з ним у вольєрі ще четверо його „соплемінників”. А по подвірї вільно гуляють також кабани. Їм вже другий рік. Перший – вони провели у вольєрі біля матері, а на другий їх випустили. Побродять тварини вдень лісом, поїдять жолудів, різних корінців, а на вечір повертаються сюди. Так їх поступово привчають жити на волі.
- Минулого року у нас жила свиня Чунька, - розповідає Олексій Вікторович. – Випустили її у ліс, довго не приходила, я навіть зрадів – прижилася на волі. Аж ні, пройшло з півроку повернулася і сама добровільно зайшла у вольєр. Думаю, що ж трапилося? Зясувалося, вона поросна і народжувати поросят Чунька повернулася до „рідного дому”. П’ять поросят тоді привела вона на світ. Коли вони підросли, повела їх в ліс.
Всім тваринам, що живуть тут, Олексій Вікторович та його дружина Галина Володимирівна обов’язково дають імена.
- А як без цього?! Ми ж до них звикаємо і вони до нас, на одному ж подвірї господарюємо, - жартує Галина Володимирівна. А днями тваринний світ тут поповнився. Олексій Вікторович привіз з Азово-Сиваського заповідника (Херсонська область) п’ять ланей – два самці та три самки. Розповідають що років тридцять-сорок тому на Олександрівщину завозили вже ланей. Та на сьогодні, на жаль, не збереглося жодного екземпляра цього виду фауни не лише в нашому районі, а навіть на Кіровоградщині. Старший єгер вважає, що для ланей, як і для косуль, у нашому краї ідеальні умови для їх утримання, і планує збільшити їх поголів’я у мисливському господарстві. До речі, одна тварина обійшлася більш ніж у 2 тисячі гривень.
Дбає Олексій Вікторович не лише про тих тварин, які мешкають поряд, а й про тих, хто мешкає на території мисливського господарства. Взимку біотехнічні споруди не бувають пустими – постійно є там і сіль, і сіно, і зерновідходи. Про заготівлю кормів дбає старший єгер ще з літа. Якщо потрібно запасти 3 тонни сіна, то він заготовляє 5-7 тонн, як кажуть, з запасом. А раптом, як, приміром, минулого літа, буде засуха. На нинішню зиму закупив Олексій Вікторович і 4 тонни кукурудзи, потурбувався і про зерно відходи. Надійні його помічники у цій справі – мисливці з Бовтишки. Зокрема, Станіслав Іванович Німченко, Віктор Кіндратович Німченко та брат Іван Вікторович Дзюба. Велику допомогу господарству надає і фермер, також мисливець Віктор Миколайович Гусак. Ось терміново потрібно було збудувати вольєр для ланей, звернувся старший єгер до Віктора Миколайовича. Допоміг він і технікою, і робітників прислав. А треба, то й корми привезе.Словом, Гусак – не байдужа людина і про тваринний світ краю також дбає.
З осені провів Олексій Вікторович і профілактичні заходи серед лисиць. Він розкидав лісом спеціальний корм з вакциною проти сказу. А згодом разом з мисливцями провели відстрыл лисиць. Результати з санепідстанції надійшли втішними – жодного випадку захворювання на сказ не виявлено.
Мешкає подружжя Дзюбів у лісі, у мисливському будиночку. Доньки виросли, поїхали звідси, своє життя влаштовують у Росії. Ще років девять тому, коли був спалах „металевої лихоманки”, спритники викрали електропровід, що тягнувся сюди з Бовтушки. Відновити його ніхто не прагнув – за дорого. Тож виручає господарів вже стільки літ пересувна електростанція. Але користуються нею в основному ввечері і то лише декілька годин. Електростанція працює на 92-му або 95 бензині, а ціна на нього у ці дні „кусається”, тож довго дивитися телевізор чи читати не дозволяють собі.
Галина Володимирівна – жінка міська. З Олексієм Вікторовичем, колишнім військовим, мешкали вони і на Півночі, і в центральній частині Росії. А коли чоловік пішов на пенсію, охоче згодилася переїхати з ним на його батьківщину – у Бовтушку.
- Чоловік – голка, дружина – нитка. Куди голка, туди і нитка, - усміхається Галина Володимирівна. Тоді, сім років тому, Олексій Вікторович взяв під свою опіку мисливське господарство, з того часу мисливський будиночок став їх рідним домом. Чим живе зараз старший єгер? З нетерпінням чекає весни, коли тварини порадують приплодом. Та непокоїть його одна проблема – браконьєри. На жаль, нині немає надійної і суворої законодавчої бази у боротьбі з браконьєрством, вважає Олексій Вікторович. Ось, приміром, затримає він у лісі браконьєра, складе відповідний протокол, направить в суд. А що далі? Відбудеться такий спритник штрафом від 34 до 340 гривень, а наступного разу знову за рушницю і в ліс. Це добре, коли не вдасться горе-мисливцю нічого вполювати, а коли все ж з його руки загине чи косуля, чи олень... Тоді біднішає лісова фауна, біднішає наша земля. Тільки, як довести це браконьєрам і переконати їх, що цього робити не варто?!
Знайшов в тексті помилку?Будь-ласка виділи її та натисни Ctrl+Enter
0
